АУ-вербатім від «Гармидера»: відгуки очевидця

«Е- е-есть еще здесь хоть кто-то кроме меня?» («Чайф»)

Про свіженьку прем’єру «Гармидера» Інтернет мене повідомив за пару тижнів, заінтригувавши підписом «вхід особам до 16 років заборонено; текст подано без цензури та літературного редагування». Ага! Невже когось зацікавили лаври новітнього Класика (Леся Подерв’янського)?! «Звичайно, – подумав я, – з таким анонсом можна бути впевненим, що зал буде заповненим» (історія показала, що я не помилився ) На всяк випадок уточнив організаторів, наскільки «16+» буде спектакль, яка насиченість «смачними словами» планується. Отримав досить чітку відповідь: «8 штук». Ну, думаю, нормально, можна і з «половинкою» йти, головне попередити

Як виявилося, не один я переймався, чи не занадто буде відвертим експеримент: перед початком вистави режисер Руслана Порицька кілька разів наголосила, що «дуже не судіть, ми вперше за таке взялися, не знаємо як воно вийде». Видно, «Гармидер» остерігався, що половина залу вийде десь на початку прем’єри, а половина з тих, що залишились, вже приготували свист, громадський осуд, яйця і помідори Та не тут то було! Луцька публіка мужньо дочекалась до кінця вистави і я не помітив жодного, хто б в пориві праведного гніву демонстративно покинув приміщення.

Якщо хтось і прийшов суто на провокаційний підпис в бажанні «послухати матюків зі сцени», то, мабуть, дуже розчарувався. Я, власне, так і не зрозумів, де ж вони їх аж ВІСІМ штук нашукали, 2-3 і то з натяжкою (може, правда, після певних роздумів сценарій трішки пройшов цензуру, але про це історія нічого не каже) .

А тепер варто сказати, що хлопці та дівчата з «Гармидеру» пішли на такі радикальні експерименти з текстом не просто з нудьги: постановка була в форматі «вербатім» (швиденько біжіть гуглити, що то за «звір» такий, шукайте в темах про сучасний театр, а не про CD-диски Verbatim ). Ок, поясню, суть приблизно така: замість готової п’єси як текст сценарію використовуються репліки і роздуми реальних людей, практично без цензурування і з мінімальним коригуванням, щоб гарно ліпилося докупи. Якщо при народженні «вербатіму» в 90-х режисерам-сценаристам доводилося реально брати інтерв’ю в людей, до зараз просто рай для такого жанру: народні маси ринули в Інтернет (ЖЖ, твіттер, фейсбук, вкантахтє) в бажанні вилити туди свої роздуми, творчі шедеври і просто… вилити… Коротше, неоране поле для роботи сучасного театрала

Зрозуміло, що не завжди вдається висловити все, що накипіло, використовуючи суто літературні вислови, а редактора-критика немає, так що «свободу не спинити!» – пишемо як виходить, а режисеру «з пісні слів не викинеш», інакше це вже і не зовсім «вербатім» буде, тому текст лишається авторським з усіма наслідками.

Повернемося до справи! Постановка «Ау!» складалась з двох блоків: «блогово-твітерного» і «форумного», автори яких мешкають десь в нетрях україномовного Інтернету і, можливо, колись натрапивши на виставу «Гармидера» будуть в «діком шокє», почувши свої рідні тексти зі сцени (а що ви хотіли: слово – не горобець, Інтернет – не Північна Корея) .

Перший блок був представлений трьома блогерами і дівчинкою-твіттерянкою, яка одна представляла цю славну соціальну мережу своїми інтелектуальними перлами. Власне, хто мав щастя потрапити на річницю «Гармидера», той вже скуштував цю смачну настійку: тоді вперше було показано «міні-вербатім», в якому брали участь твоє з вказаної четвірки: програміст-мислитель, студент-гуляка і дєвочка-блондінка. Не буду розказувати зміст, приходьте – побачите, не пожалкуєте. Цей виступ був для мене найбільшим враженням з річниці і, власне, відкриттям нового жанру. Тому, зараз трошки додам старчєского кряктіння, що тоді це виглядало трішки свіжіше, а зараз, коли вже ефекту новизни не було, хотілося щось почути ексклюзивне в деталях. Не знаю, може то суб’єктивне враження, але виникло легеньке відчуття, що актори трохи «загралися»: було багато емоційної гри там, де основу складали саме тексти. В принципі, «програміста» це мало стосувалося, а от «гуляка» надто вже вжився в роль і деякі текстові нюанси здавалися слабшими, ніж минулий раз (хто дивився обидві версії, то як на мене «наслідки походеньок» в першому виконанні звучали краще, а зараз якось розмазалися). Також, як на мене, поява четвертого персонажа трохи витіснила «блондинку», вона з однієї з головних ролей, хай небагатослівної, перейшла в другорядну, і мені здалося, що деякі з фраз випали. Хоча це не завадило розкрити один з класичних інтернет-типажів, для яких технологія створила такий чудовий засіб «вбивання часу»

Так як цю трійку я вже разок бачив, то головним відкриттям «блогового блоку», як і всього «Ау!» для мене стала «молода вчителька», носій розумного-доброго-вічного. Тут був благодатний грунт в плані тексту (видно, що пише педагог ), який давав змогу наситити його емоціями. І це, на мою думку, було зроблено бездоганно. Я не знаю, чи це дійсно така багатостороння особа писала, чи це компіляція з кількох щоденників, але виконання вийшло просто чудове: трагікомедія, що охопила сфери життя від «татових шкарпеток» до проблем сучасної освіти.

Хоча я і придираюсь до деяких речей в «блоговій» частині вистави, але це пов’язано лише з частковим повторним переглядом, а загалом досить хороша річ вийшла за задумом і реалізацією. А от «форумний» блок мене щось не попер. Я, в принципі, зрозумів, що хотілося сказати і чому саме в такій «шоу-формі» це було сказано і показано, але мені здається, сам текстовий матеріал не вартий був того, щоб тратити на нього стільки сил і творчої енергії. Інтернет-форум – річ тонка, він корисний більше як практичний інструмент, щоб почути пораду, де, що купити, як когось знайти, для чогось організуватися. При правильному підході і нормальному адмініструванні засоби форуму можуть бути досить ефективно використані. Але є й друга «сторона Місяця» – засіб для вбивства часу і намагання подолати нудьгу, і саме ця сторона була показана. Так, люди, витрачають години свого часу на беззмістовний флуд, намагаючись започаткувати хоч якусь цікаву розмову з ще кількома такими «нудьгуючими». Так, інколи ця форма боротьби з нудьгою виявляється в псевдо-філософських темах на зразок «Як би ви провели останній день в житті» чи «За що ви згодні продати душу», але переважно філософія закінчується на самій назві, яка є провокацією до загострення дискусії, але не більше. Але це не правило і, як на мене, не варто так акцентувати увагу на негативі. Досвід найвідомішого волинського форуму показує, що з допомогою цього засобу можна і зібрати кошти на допомогу хворим дітям. Зрештою, це тільки засіб. Тому для мене висновок по «форумній» частині спектаклю такий: мені вона здалась занадто важкою, забрала на себе завелику «частку ефіру».

Щодо самої постановки, гри акторів, декорацій – тут вже все звично, «Гармидер» не понижує планку, при цьому не боячись експериментувати з новими жанрами, що свідчить про «вічну молодість». Коли якість стає звичною – це вже ознака певного класу Ознак «консервації», принаймні на даному етапі, не помітно і це радує!

Резюме: спектакль в будь-якому випадку варто побачити, тому що це свіжо і цікаво, режисеру можна не хвилюватися про «перегин палки», все було зроблено з відчуттям тонкої «межі дозволеного».

Завдяки таким експериментам «Гармидер» вже стає свого роду «брендом», тому хочеться їм побажати словами людини, яка вигадала багато справжніх технологічних брендів: і надалі «залишайтесь голодними, залишайтесь безрозсудними»!  

hevidtsya – оригінал тут